Українська система фінансування відновлення бізнесу поступово переходить від точкових рішень до ширшого набору інструментів. Банки отримали додаткові можливості для роботи із заставою, а постраждалим малим і середнім підприємствам доступні пільгові кредити та гранти. Наступним завданням стає створення дієвого механізму для великих компаній, від роботи яких залежать постачання продуктів, логістика та доступність товарів першої необхідності.
На початку вересня у цьому напрямі відбулося одразу кілька важливих змін. Як повідомляє NV Бізнес, зокрема, заступник голови парламентського Комітету з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський повідомив про можливість залучення до 150 млн грн на відновлення пошкодженого майна. Для позичальника ставка становить 0,1%, тоді як різницю до комерційної вартості кредиту компенсує держава. Переробні підприємства також можуть претендувати на грантову допомогу обсягом до 16 млн грн.
Паралельно Національний банк України розширив перелік забезпечення, яке банки можуть враховувати під час кредитування. Із 5 вересня до нього дозволено включати майнові права на кошти за товари, які вже були поставлені, а також за виконані роботи чи надані послуги. Для такого забезпечення встановлено коефіцієнт ліквідності 0,3. Водночас передбачено, що строк розрахунку за відповідним договором не перевищуватиме 365 днів, а платежі надходитимуть на рахунок клієнта саме в банку, який надав кредит.
Дебіторська заборгованість стає додатковим ресурсом
Нові правила фактично відкривають банкам більше можливостей для фінансування під підтверджену дебіторську заборгованість. Це особливо важливо для підприємств, які вже відвантажили продукцію покупцю, однак за умовами контракту отримують оплату лише через два або три місяці. У такій ситуації право на майбутні надходження може допомогти залучити оборотний капітал без очікування остаточного розрахунку.
Ще одна зміна стосується гарантій органів місцевого самоврядування. НБУ збільшив коефіцієнт ліквідності безумовних та безвідкличних гарантій міських і обласних рад із 0,5 до 0,8. Такий підхід покращує можливості фінансування комунальних та інфраструктурних проєктів.
Водночас у системі підтримки залишається суттєва прогалина. Наявні механізми значною мірою орієнтовані на МСБ, переробні підприємства та окремі інфраструктурні проєкти. Для великого бізнесу, який зазнав значних руйнувань унаслідок російських атак, окремого масштабного фінансового інструменту поки недостатньо.
Йдеться, зокрема, про продуктові мережі, операторів логістики, великі розподільчі центри та виробників товарів повсякденного попиту. Втрата складу, холодильного комплексу, обладнання чи значного обсягу товарних запасів у таких компаній може потребувати фінансування, яке виходить далеко за межі лімітів програм, розрахованих на малий та середній бізнес.
Великий ритейл очікує на адаптацію програми «5−7−9%»
Одним із можливих рішень може стати використання вже відпрацьованої моделі «Доступні кредити 5−7−9%». Подібний механізм застосовувався для підтримки великих торговельних мереж на початку повномасштабної війни в Україні.
Перший заступник голови Фонду розвитку підприємництва Валерій Майборода зазначив, що уряд усвідомлює значення ритейлу для продовольчої безпеки та розглядає можливість відновлення фінансової підтримки великих торговельних мереж у межах програми «5−7−9%». Такий інструмент має забезпечити доступніше фінансування для поповнення оборотного капіталу.
Однак для повноцінного відновлення одного оборотного фінансування може виявитися недостатньо. Підприємствам, які втратили логістичні об’єкти або виробничі потужності, потрібні довші кредити на будівництво, ремонт, закупівлю обладнання та відновлення складської інфраструктури. Тому майбутня модель має визначити не лише коло учасників і кредитні ліміти, а й строки фінансування, допустимі напрями використання коштів та механізм розподілу ризиків між державою, банками й позичальниками.
Підтримка системного бізнесу в цьому випадку має ширше економічне значення. Великі торговельні та виробничі компанії забезпечують робочі місця, сплачують податки, підтримують попит на продукцію постачальників і формують значну частину логістичних ланцюгів. Пошкодження великого розподільчого центру може позначитися не на одному підприємстві, а одночасно на роботі магазинів, перевізників і виробників у кількох регіонах.
При цьому держава не обов’язково має визначати, яким саме способом компанія повинна відбудувати втрачений об’єкт. Завдання фінансової політики полягає передусім у створенні доступу до достатньо довгого ресурсу за прийнятною вартістю. Конкретну конфігурацію складу, логістичного центру чи виробничого комплексу бізнес може визначати відповідно до власної операційної моделі.
Банки, гарантії та страхування мають працювати разом
Для запуску окремого кредитного механізму для системних компаній знадобиться координація уряду, Національного банку, парламенту та фінансового сектору. Державні банки можуть стати одними з перших операторів такого інструменту, а комерційні установи — приєднатися за наявності зрозумілих правил та прийнятного розподілу ризиків.
Однією з ключових проблем залишається нестача фізичної застави. Якщо склад, магазин або виробничий об’єкт знищено, компанія втрачає не тільки актив, а й частину забезпечення, яке могла б запропонувати банку. Саме тому потенційна модель фінансування потребує поєднання державних чи міжнародних гарантій зі страхуванням воєнних ризиків.
Додатковим джерелом довгострокового ресурсу можуть стати міжнародні фінансові інституції та європейські партнери. Такий підхід дозволив би зменшити навантаження безпосередньо на державний бюджет і водночас зробити кредити прийнятними для банків та підприємств.
Перший віцепрезидент Асоціації українських банків Віталій Романчукевич наголошував, що держава не повинна замінювати банк під час оцінювання конкретного позичальника. Її роль полягає у зниженні ризику до рівня, за якого фінансування відновлення стає економічно можливим.
За його оцінкою, для великого системного ритейлу, логістичних операторів та виробників базових товарів доцільно сформувати спеціальне фінансове вікно, яке поєднає довгострокове кредитування, гарантійні механізми та страхування воєнних ризиків. Швидкість створення таких умов безпосередньо впливатиме на здатність підприємств залучати кошти та повертати в роботу втрачені потужності.
Зміни у правилах НБУ та чинні програми для малого й середнього бізнесу демонструють, що фінансові механізми можуть адаптуватися до потреб воєнної економіки. Наступним етапом має стати формування зрозумілої системи підтримки великих підприємств, які забезпечують значну частину внутрішнього товарообігу, виробництва та логістики.
Особливого значення це питання набуває перед осінньо-зимовим періодом. Від темпів відновлення складів, розподільчих центрів, виробничих майданчиків і торговельної інфраструктури залежить не лише робота окремих компаній, а й стабільність постачання, зайнятість та податкові надходження. Тому наступний етап кредитної політики має бути орієнтований на перехід від окремих програм до комплексного фінансування відновлення системного бізнесу.
